Репортаж ТСН з прифронтового села на Запоріжжі відкриває реальність, яку щодня переживають мешканці, що відмовилися евакуюватися. На іншому березі Дніпра, за лише двадцять кілометрів, окупована територія, звідки росіяни запускають безпілотники та FPV-дрони, які атакують село з ранку до вечора.
У селі залишилося лише близько десяти людей. Один із мешканців пояснює, чому не їде: немає іншого житла, до того ж він прихистив чимало покинутих тварин, які залишилися від евакуйованих сусідів. Так і живуть під постійним гулом дронів, падаючи на городі при кожному наближенні ворожого безпілотника.
Побутові умови жахливі. Після кожного обстрілу електрика зникає на п'ять-шість днів. Вода є лише завдяки свердловині. Маршрутки із Запоріжжя сюди не їздять, бо водії бояться. Люди, яким потрібно на роботу, домовляються з таксистами, які погоджуються ризикувати за окрему плату.
Особливо вражає образ Дарини, старостихи сусіднього селища Лисогірка, яка виконує свої службові обов'язки, пересуваючись на дитячому самокаті. Посадовиця пояснює, що на самокаті спритніше розминутися з ударним дроном. Коли наближається дрон, вона кидає самокат і ховається, а потім продовжує шлях.
Попри постійну дронову небезпеку, життя в селі не зупиняється. Чутно дзижчання бензокоси, хтось працює на городі, хтось доглядає тварин. Ці люди обрали залишитися на своїй землі, навіть знаючи, що кожен день може стати останнім. Їхня стійкість є свідченням незламного духу, але водночас нагадуванням про ціну, яку платять мирні жителі за війну, яку вони не починали.