Державний департамент Сполучених Штатів повідомив Конгрес про дозвіл Туреччині продати Україні американське озброєння, серед якого сімдесят ракет Atacms. Ідеться про партію, що входить до так званого турецького військового траншу, і саме той факт, що частина цієї зброї виробляється у США, зробив необхідним окреме схвалення з боку американських законодавців. Без цього дозволу Анкара не могла б передати техніку далі, тож рішення Держдепу відкриває шлях до фактичного постачання.
Згідно з процедурою, Туреччина зможе розпочати передачу зброї вже наступного тижня. Поставками, за наявною інформацією, займатимуться одразу турецькі, болгарські та американські логістичні компанії, що свідчить про багатоступеневий маршрут доставки із залученням кількох країн. Такий формат логістики дозволяє розподілити відповідальність за транспортування між різними операторами та прискорити рух вантажу до України.
Прикметно, що самі офіційні турецькі посадовці контракт на продаж зброї Україні публічно не коментували, і про досягнуту домовленість повідомила саме американська сторона. Водночас співпраця Анкари з Києвом у військовій сфері триває не перший рік: від початку повномасштабної війни Туреччина постачає Україні безпілотники та бронетехніку, а також долучена до оборонних ініціатив НАТО, у межах яких координує свої дії з партнерами по альянсу.
При цьому підтримка України – не єдина причина, яка мотивувала Анкару піти на цей продаж зброї. Паралельно Туреччина намагається навести лад у Чорному морі, безпека судноплавства в якому безпосередньо зачіпає її власні інтереси. Отже, рішення про передачу озброєння вписується у ширшу стратегію Анкари щодо регіону, а не є лише жестом солідарності з Києвом.
Попри декларовану підтримку України, Туреччина водночас продовжує співпрацю з Росією, що робить її позицію балансуванням між двома сторонами. Зокрема, за участі Російської Федерації країна будує свою першу атомну електростанцію та купує російський газ. Таке поєднання військової допомоги Києву з енергетичними й технологічними зв'язками з Москвою відображає прагматичний, багатовекторний підхід Анкари.
Загалом ця угода є ще одним свідченням того, що маршрути постачання зброї Україні дедалі частіше пролягають через треті країни, а не лише напряму від виробника. Залучення турецького траншу з американськими компонентами, потреба в окремому дозволі Конгресу та участь одразу кількох логістичних операторів показують, наскільки складною і політично чутливою залишається процедура передачі озброєння, попри задекларовану готовність партнерів посилювати обороноздатність України.