В Україні вже вдесяте поспіль відбувається Національна вчительська премія Global Teacher Prize, у межах якої обирають вчителя року. Заявки на участь у конкурсі приймають до 1 липня, причому подати їх можуть як самі педагоги, так і ті, хто вважає, що на це звання заслуговує саме їхній учитель.
Інтерес до відзнаки залишається високим: лише минулого року організатори отримали близько двох тисяч анкет про вчителів, які не лише навчають, а й надихають своїх учнів. Премія покликана привернути увагу до ролі педагогів і відзначити тих, хто змінює життя дітей навіть у непростих умовах війни.
Одним із таких учителів є Олександр Артеменко, викладач англійської мови з тридцятирічним стажем. У дитинстві він не мріяв про педагогіку і вступив до вишу, за власним зізнанням, «за компанію» з другом, проте згодом уже не уявляв свого життя без роботи з дітьми.
Із початком повномасштабного вторгнення Олександр пішов до війська. Спочатку він брав участь у боях за Київщину, а потім разом із побратимами воював на Донбасі та Харківщині. У селищі Одрадівка Бахмутського району його двічі поранило — серйозно постраждали, зокрема, рука та легені, але бійця вдалося вчасно доправити до госпіталю.
Після лікування та реабілітації він повернувся до улюбленої справи. За словами вчителя, найбільше йому бракувало саме роботи з дітьми, і він переконаний, що спілкування з учнями допомогло відновити його психічний стан після пережитого на фронті.
Олександр каже, що викладання іноземної мови — це насправді викладання культури, а ключову роль у його уроках відіграє гумор, зокрема британський. Саме гумор та жарти, за його словами, рятували його й на війні. У своєму кабінеті він виділив почесне місце для фронтових світлин із побратимами та прапора підрозділу, в якому служив.
Нині, вже майже рік, Олександр Артеменко працює на новій посаді — директором столичного ліцею номер 57 із поглибленим вивченням англійської мови. Його історія — одна з тисяч, які щороку надходять на вчительську премію, прийом заявок на яку завершується 1 липня.